<< Главная страница

Веснянки



Категории Павло Грабовський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Зiйшли снiги, шумить вода, Весною повiва; Земля квiточки викида, Буяє травка молода; Все мертве ожива. Веселе сонечко блистить, Промiння щердо ллє; Гайок привiтно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок виграє. Сiяють злотом небеса, Витьохкують пташки... А груди думонька стиса: Ховає зверхня ця краса Смердючi болячки. II Знову, ластiвочко-серце, Ти вернулась, знов звила В нас пiд хатою кубельце... Заспiвай же, де була? Розкажи: чи й там, як тута, Пекло скрiзь — нi верть, нi круть: Люди носять рабськi пута, У чужiй кормизi мруть? Свiтлi поклики колишнi До братерства та рiднi, Мов тi дрiб'язки залишнi, Затопталися в багнi? Крук недолi над всiм кружить, А соборйще панiв, Знавiснiвши, гiрко тужить, Що, бач, мало кайданiв? Розкажи: чи й там, як тута, Замiсть працi все слова; Люд бездольний в пiтьмi плута, На наймитiв упова? III Сумно заспiвала Ластiвочка люба На питання тi: - Скiльки свiта знала, Скрiзь панує згуба, Люд — узапертi. Мiсть любовi — злоба; Брат пiднявсь на брата, Душить за шматок, Та нiде пригноба Не справляє свята, Як-от ваш куток! Нiде розбратання Посеред громади Не було, як тут. Ницi почування, Продажнiсть та зради Не кули бiльш пут. Нi в якiй краïнi Брак самопошани Так людей не жер, Як у вас донинi... Бийте, рвiть кайдани, Доки дух не вмер! - З отим словом втiхи Пiсенька знiмiла, В небi вiддалась. У блакить з-пiд стрiхи Ластiвочка мила Пурхнула-знялась. IV Правду мовила пташина; Чи на добре ж, чи дарма? Перед нами — домовина, Сором вiчного ярма. Промiнь згас над рiдним краєм; А ми, скiльки кожен змiг, У провалля себе пхаєм, Грунт пускаємо з-пiд нiг. Та не пiзно: є поправа, Певен я — минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору пiднесе. Тiльки треба сил та труду, Щоб не згинути цiлком, Не стогнать до вiку-суду Пiд вельможним канчуком. V Годi ж нудитись, складаючи руки; Кличе робiтникiв рiдна земля... Вiра, впотужнена словом науки, Хай нас мiцнiш окриля! Бiльше уваги до власного горя, Бiльше любовi до люду свого! Близько — загибель... зника наша зоря... Чого ж нам ждати, чого? VI Розцвiтайся ти, веснонько красна, Духом творчостi все онови; У нарузi краïна нещасна... З муки-смертi ïï вiдживи! Розворуш нашi груди холоднi, Запали в них притухлий огонь, Щоб рятунок знайшли ми з безоднi, Не стояли в борнi осторонь! Одiгнала надовго ти хвижi, Розбудила надiï та сни. Баглаï — цi ворiженьки хижi, Так послизнуть нехай i вони! Розцвiтайся та нас iз могили До живого життя пiдведи, Щоб ми очi на себе розкрили; Свiтлi думи в душi вiдроди!
Веснянки


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация